ІДЕОЛОГІЧНА РОБОТА: ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

ПІНА НА МУЗИЧНІЙ ХВИЛІ

Навряд чи знайдеться хоч рядок у річному звіті обласної філармонії, а тим більш обласного управління культури, про те, що п’ять вечорів на виступах рок-групи «Автограф» зал Палацу спорту, що вміщує майже шість тисяч чоловік, був переповнений. Нелегко було дістати квиток і на денні концерти. На виступах «Автографа» побувало понад шістдесят тисяч чоловік. Слухачів симфонічного оркестру хіба що за рік стільки набереться. Але головна причина, що спонукає виділити ці концерти з-поміж багатьох інших, той нездоровий ажіотаж, який їх супроводжував.

Оцінки слухачів про програму «Автографа» дуже суперечливі. Але Олександру Сітковецькому — керівникові «Автографа» та його друзям Леоніду Макаревичу, Леоніду Руткіну, Артуру Беркуту і Віктору Михаліну до цього не звикати.

— Незабаром нашій рок-групі виповниться п’ять років, — розповідає О. Сітковецьний, — Стиль виробився вже на перших наших репетиціях і залишається весь час незмінним. Теоретики називають його арт-роком, нехай буде так. Прагнемо до того, щоб композиції мали виразну мелодію, були гармонійними.

Визнання «Автограф» здобув у 1980 році на фестивалі в Тбілісі, потім був удостоєний звання лауреата Всесоюзного конкурсу артистів естради. Твори, які виконуємо в Одесі, давно апробовані, високу оцінку і масового слухача, і спеціалістів здобули композиції «Iстина» (з цієї антивоєнної пісні ми постійно починаємо свою програму), «Ірландія — Ольстер» (вона й сьогодні не втратила своєї актуальності), «Пам'яті Джона Леннона». Зараз ми підготували нову велику програму, присвячену 40-річчю Великої Перемоги. В ній йдеться в першу чергу про сьогоднішні проблеми війни і миру, про вірність пам’яті загиблих героїв. Сподіваємося, що вона прозвучить на XII Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Москві. А перед цим на нас чекає серйозний іспит на фестивалі, який відбудеться в столиці НДР Берліні.

На якого слухача розраховані наші виступи? На вдумливого. На жаль, в залі тих, хто з розумінням ставиться до музики (а легкою її не назвеш), процентів з двадцять, не більше. Інші? Мабуть, вважають для себе «престижним» побувати на концерті «модного» нині ансамблю. Дехто з тих, кого привела на концерт цікавість, згодом стане теж серйозним слухачем. А крикуни й свистуни, що зчиняють галас, — це накип, піна, що здійнялася на хвилі рок-музики.

Так звані гала-концерти, що проводяться в Палацах спорту, породили ще и таку проблему. Слухачі приходять на виступ популярного соліста чи колективу, який виступає, зазвичай, у другому відділенні, а що на них чекає до початку цієї жаданої зустрічі — про те, як правило, реклама не сповіщає. Так було і ка концертах з участю «Автографа». «Додатком» до нього був досить сильний за своїм складом, але аж надто різномастий збірний колектив популярних артистів Москонцерту. Перевагу чомусь було віддано розмовному та оригінальному жанрам, хоч слухачі настроювалися на зустріч з музикою. З цього й почалася своєрідна дуель із залом, який, м’яко кажучи, зустрів акторів непривітно.

Щоб якось привернути увагу присутніх, учасники концерту пішли по шляху найменшого опору — стали потакати низькопробним смакам, відверто загравати із крикунами в залі. Гуморист Віктор Ткаченко переповів «бородатий» анекдот про заїку. Більш ніж дивно провзучав монолог матусі, яка наставляє доньку засвоїти «істину», що всі чоловіки дурні й п’янички, у виконанні Вероніки Станкевич.

I всі ці анекдоти, міщанські сентенції було адресовано молоді.

А ось імена декого з тих, хто визивно, по-хулігакському поводився на концертах: Iгор Стьопін — кресляр «Сільелектропроекту», Артур Перечняд — робітник ЗОРу, Назим Магомедов студент четвертого курсу політехнічного інституту, Анатолій Собатин — учень СПТУ-32.

Загальна характеристика: віком від 16 до 22 років; з комсомолу більшість з них вибула з різних причин; майже всі на концерт прийшли, добряче випивши; коло духовних інтересів обмежується фільмами (переважно зарубіжними) та ще естрадними концертами, про якусь музичну освіту годі їх і питати. Одним словом, — «піна». Природне прагнення молоді «виділитися», заявити про свою особистість вони реалізують у найлегший спосіб, дозволяючи собі хуліганські вибрики.

Є ж у кожному колективі, де вони працюють або вчаться, досить наставників, вихователів, є й комсомольські організації, які відповідальні за роботом з молоддю. Але сьогодні, коли гострі дискусії навколо концерту «Автографа» та артистів Москонцерту не стихають в кімнатах молодіжних гуртожитків, в перервах між уроками i лекціями, їхнього голосу не почуєш. Не вважають за потрібне сказати своє авторитетне слово з питань етики й естетики й музиканти-професіонали, мистецтвознавці, культармійці. Очевидно, і тут спрацьовує стереотип, формальне розуміння свого виховательського обов’язку, звичка до того, що кожен диспут чи навіть бесіду треба заздалегідь запланувати, добре підготувати, организовано провести десь в клубі чи червоному кутку. Безперечно, такі заходи потрібні. Але ще більш необхідно сьогодні кожному, хто за посадовим обов’язком чи за покликанням є наставником, знати, чим живе молодь, що її хвилює, на які питання чекає вона відповідей. І одержувати вона має їх не тільки «в плановому порядку», а щоденно, в постійному спілкуванні.

Одеському міськкому та райкомам комсомолу, очевидно, не треба чекати якоїсь вказівки «зверху», а самим направляти свій актив на ті масові культурні заходи, і зокрема на концерти, які викликають підвищений інтерес молоді. Щоб саме вони, а не купка хуліганів, були «замовником музики». Щоб слово комсомольця-активіста, людини з активною життєвою позицією, з вихованим художнім смаком було вирішальним i в дискусії про сьогоднішню естраду, і в оцінці поведінки своїх ровесників.

С. ЗМІЄВСЬКИЙ.

9 грудня 1984
Чорноморський комунар